Духовний Світ
Стінна газета відданих Полтавської ятри №8, 5 грудня 2010 р.

«Сотрудничая в проповеди сознания Кришны, вы проявите свою любовь ко мне» (Шрила Прабхупада)

«ТЕПЛО – ІСТИННЕ БАГАТСТВО»
Володимир Кальний

29 листопада 2010 року до Полтавського храму свідомості Крішни завітав регіональний секретар ІСККОН по Україні та Молдові Його Милість Ач`юта Прія прабгу.
Сильний дощ, холодний вітер. Ми вшановуємо прасад у затишній теплій хатинці. Говоримо про Прабгупаду, про українську легенду свідомості Крішни – Ач`юта Прію прабгу, який практикує з 1980 року. О 16.00 у хатинку залітає схвильована матаджі Нітай Гауранга: «Приїхав!».
З білої «Тойоти» виходять Ач`юта Прія прабгу, його дружина – матаджі Тунгавідья Сакхі, Махадев прабгу. Ач`юта Прія прабгу усміхається, він весь час під час зустрічі усміхався. Гості заходять до храму, Ач`юта Прія прабгу падає в дандаваті перед Прабгупадою та Божествами. Наш храм йому подобається. Разом з Сахасраджитом прабгу та Дева Прією прабгу гість піднімається на другий поверх, потім до теплиці…
Київські гості заходять до теплої хати. «Це приміщення треба зберегти, як музей свідомості Крішни», - говорить Ач`юта Прія прабгу. Проходить до кухні, де працюють матаджі Ананда Чінмая, Шрі Радха, Нітай Гауранга. Дева Прія прабгу запрошує всіх до брахмачарської. Руслан Логвиненко роздає прасад, гості у тиші обідають разом із лідером ятри Девакі Нанданою прабгу та Юрієм Суліковським.
Починається невимушена тепла розмова. Девакі Нандана прабгу розповідає про своє сільське господарство поблизу Березівки. Ач`юта Прія прабгу розпитує, як мудрий батько сина: що вирощують, чи називають чоловіки, які там працюють (поки що невіддані), один одного «прабгу», чи можна заїхати туди по дорозі на Запоріжжя… Девакі Нандані прабгу подобається, що поле далеко від села, біля лісу. Планує, що згодом працюватимуть тут наші віддані: «Треба вирощувати овочі та фрукти, тому що в Україні вони дорожчі, ніж у Польщі». Нагадує слова Прабгупади про те, що віддані повинні або жити у храмі, або працювати разом. Чоловіки, які охороняють поле, у робочий час не вживають алкоголю, захопилися книгою «Крішна». Девакі Нандана прабгу називає їх жартома ченцями Березівського монастиря. Ач`юта Прія прабгу згадав, що ті, хто встановлював пандали разом із відданими на фестивалі, теж стали звертатися одне до одного «прабгу».
У відданих до київського гостя було багато запитань. Ось лише деякі з них і відповіді.
- Чи реально провести фестиваль відданих у Миргороді?
- Можливо все. Регіональні фестивалі проходять у Криму, на заході України. Цього року проводився карпатський вайшнавський фестиваль, який відвідали 150 відданих (починалося з 20 чоловік). Руслан Логвиненко зауважує, що в Яреськах стали традиційними різдвяні фестивалі – тримісні санки, баня, лекції, кіртан, вишуканий прасад…
- Як зустрічати Новий рік, якщо він цього року випадає на екадаші?
- Вайшнавська концепція Нового року незрозуміла. Краще вночі спати, а вдень служити Крішні…
- Де межа в аскезі?
- Аскези – для духовного розвитку, проповіді. Прабгупада підкреслював, що західні люди все хочуть покращувати, ми – теж. Не треба нічого покращувати, треба йти по стопах Прабгупади. Легше не спати одну ніч і прочитати 108 кругів, ніж кожного ранку читати 16 кругів та не ображати відданих.
- Чи є в Україні гурукули?
- Щоб відкрити такі школи, потрібні великі кошти та фахівці найвищого рівня, які віддадуть цій справі все життя. Така гурукула Гопала є в Бомбеї. У ній навчаються 20 дітей, їх возять автобусами з 20-мільйонного міста. Ці діти проводять служби, їдять прасад. Приміщення там величезне. Батьки платять по 10-12 доларів на місяць. Школа існує на пожертви меценатів. У нашій країні дитячими проектами керує Віктор Волов (минулого літа він відвідав Полтаву та Яреськи).
Коли зустріч завершилася, київський гість подивився на піч: «Тепло – істинне багатство».
Пізніше в храмі відбулася зустріч з відданими полтавської ятри. Ач`юта Прія прабгу нектарно співав свій улюблений бхаджан «Кабе хабе боло», вайшнави натхненно продовжували. Потім слухали «Шрі Чайтан’я- Чарітамріту». Насамкінець Ач`юта Прія прабгу показував книги Прабгупади, розповідав захоплюючі історії санкіртани та закликав відданих купувати і розповсюджувати ці безцінні джерела знань, так необхідні сьогодні всім…
Віддані підходили до стола із книгами, купували, обмінювалися думками й отримували свіжий номер газети «Дом Прабхупады».
МАРАФОН ПРАБГУПАДИ РОЗПОЧАВСЯ!

СОПРИКОСНОВЕНИЕ С ЖИВОЙ ЛЕГЕНДОЙ
Ананда Видья дас

В прошлый понедельник, 29 ноября, Полтаву посетил один из величайших вайшнавов нашего времени Ачьюта Прия прабху с женой – матушкой Тунгавидья Сакхи.
Ачьюта Прия прабху – живая легенда ИСККОН. Он был одним из первых преданных в бывшем СССР, стоял у истоков всего движения Сознания Кришны, которое начало распространяться, невзирая на преследования властей и, в частности, КГБ. За распространение или хранение книг Прабхупады тогда можно было попасть в тюрьму или в психбольницу.
Ачьюта Прия прабху выполняет служение регионального секретаря Украины – Молдовы уже более двадцати лет. Его служение, подобно горе Меру, стабильно и нерушимо, несмотря на множество трудностей, с которыми приходиться сталкиваться в материальном мире, распространяя Сознание Кришны.
Думаю, все, присутствующие во время встречи в храме, оценили могущество такой личности: всего несколько слов за несколько минут – и целые упаковки книг Прабхупады были с радостью разобраны. Некоторых книг даже не хватило всем желающим.
Наверняка, уходя, каждый унес в своем сердце огонек бхакти, который так искусно раздувает вайшнав такого уровня.
На меня производит глубокое впечатление человек, отдавший все для движения Сознания Кришны, каждое его слово обладает целительной силой, а фразы подобны сутрам – красивы и мудры.
Несомненно, Полтава получила за короткое время присутствия Ачьюты прии прабху с супругой бесконечные благословения, которые, в свою очередь, мы должны раздать как можно большему числу людей. Ибо таков процесс служения, в этом высшее предназначение нашей жизни!

МАХА-ХАРІНАМА У МИРГОРОДІ
Володимир Кальний

Харінама у Миргороді, в якій узяли участь майже тридцять відданих, уже увійшла до історії. Її довго пам’ятатимуть і ті, хто брав у ній участь, і ті, хто був свідками.
У цій харінамі взяли участь віддані з Харькова: Артем Мордвінцев (він знімав дійство відеокамерою), Олександр Мороз, Віталій Костюченко, Кришна Двайпаяна прабгу, Олександр Сісько, матаджі Кришна Чинта, Марія Сісько, Діана Мордвінцева, Вікторія Скрипниченко, Аліна Кирилова, Ольга Мороз; віддані з Полтави: Деваки Нандана прабгу, Руслан Логвиненко, Сергій Ворона, Хануман, матаджі Ш`яма Лата, Галина Сидоренко, Ніна Михайлівна Демидова; віддані з Яресьок: Дева Прия прабгу, Ананда Відья прабгу, матаджі Ананда Чинмайа, Шрі Радха, Нітай Гауранга; віддані з Миргорода: Володимир Кальний, Юрій Суліковський, Олександр Мельничук, пізніше приєдналися Марія Грубельська та Наталія Іванівна Сухина.
Розпочалася харінама 27 листопада о 12.00 від залізничного вокзалу і йшла вулицею Спартаківською, потім вийшла на головну вулицю міста – вулицю Гоголя і дійшла до центрального входу до курорту (із зупинками біля «Фуршету», центральної перукарні, «Сільпо»), пройшла по міському ринку, зупинилася навпроти входу до курорту. Потім – по вулиці Гоголя та вулиці Данила Апостола через школу №9 прийшла до будинку Юрія Суліковського, де віддані вшанували чудовий прасад, приготовлений господарем.
Вів харінаму Крішна Двайпаяна прабгу, матаджі у яскравих сарі танцювали попереду процесії, чим привертали величезну увагу миргородців. Матаджі Ш`яма Лата роздавала солодкі кульки та печиво, Руслан Логвиненко, Олександр Сісько, Володимир Кальний пропонували людям ведичну літературу, диски і запрошували до ведичного клубу.
Реакція місцевих жителів була різною. Багато людей бачили вперше таке дійство, матаджі у сарі, прабгу у дготі, тому дуже дивувалися. Один глядач сказав: «Наркомани». Його дружина зауважила, що дівчата танцюють в екстазі. Інший миргородець невдоволено сказав, що не хоче, щоб його знімали на камеру. Молоді люди фотографували харінаму на мобільні телефони. Продавці виходили з магазинів подивитися на диво…
Участники харінами, хоча і замерзли, але відчували надзвичайне піднесення – Святе Ім`я діє!

ПРЕДАННОЕ СЛУЖЕНИЕ – НЕКТАР?
Юрий Суликовский

На прошлой неделе Руслан прабху причинил мне массу беспокойств своим звонком. Он сказал, что из Харькова едет группа харинамы в количестве 15 человек и что они вместе с преданными из Полтавы и Яресек приедут в Миргород «харинамить».
И началось… Сразу в уме возникло огромное беспокойство. Что? Как? Когда? Все последующие дни утренняя джапа проходила на фоне мыслей: как получится с работой (не будет ли накладок), получится ли у всех преданных приехать, какая будет погода (почувствовал себя синоптиком, услышав массу прогнозов на этот день, народных примет), что для них приготовить и в какой посуде (пришлось мобилизовать всю большую посуду миргородских преданных). По нескольку раз на день, и даже ночью во сне, в уме я готовил пир, предлагал Кришне и раздавал преданным.
Шли дни, напряжение росло. В четверг приехал Руслан прабху и стал активно учавствовать процессе подготовки благоприятной почвы для проведения харинамы: пел по утрам службы, читал лекции в ведическом клубе, ходил на санкиртану, держал нас в курсе того, кто и когда приедет, активно принимал участие в выдвижении гипотез о том, какая будет погода в субботу. И когда час пробил, все уже было готово, осталось только превратить это беспокойство в конкретные действия.
Медитация не пропала даром, с работой получилось все уладить естественным образом, погода была прохладная, но без дождя и слякоти, приехали все. Странно, что, с одной стороны, это беспокойство в течение недели стимулировало к действиям, с другой стороны, я чувствовал напряжение в уме, от которого не мог избавиться. И когда все преданные, почтив прасад после харинамы, вдруг в мгновение ока как будто растворились, побежав на вокзал, я почувствовал, наконец, долгожданное умиротворение, напряжение спало, все позади.
Но вместе с тем образовалась какая-то пустота, которую нужно было заполнить. Ведь я не могу так просто жить с этой пустотой. Быстро прибрав дома, собрал рюкзак и поехал в храм навстречу новым приключениям.
P.S. Часто мы не доверяем Кришне из-за недостатка веры и пытаемся все контролировать, но нужно просто делать свое дело и полагаться на Кришну в том, что от нас не зависит, и тогда не будет лишнего напряжения и служение будет нас связывать с Кришной. Шрила Прабхупада по этому поводу приводил пример из своей жизни. Он рассказывал, что, когда он был маленьким и ехал с отцом в автобусе, кондуктор строго потребовал у него билет. Маленкий Абхай сначала растерялся, но потом указал на папу и сказал: «У меня есть папа!!!».

БЕЗБРЕЖНЫЙ ОКЕАН ЖЕЛАНИЯ СЛУЖИТЬ

25 ноября был день явления Владимира Федоровича Кального – преданного, который очень скромно и тихо вносит свой неповторимый вклад в развитие полтавской и миргородской ятры.
А начиналось все так. Приехав однажды из отпуска, Владимир Федорович увидел объявление о том, что в музее Давида Гурамишвили в Миргороде проходили встречи, где говорили о ведическом знании. Но, к его великому сожалению, указанная в объявлении дата была уже в прошлом. В музее сказали, что действительно были такие встречи, и через некоторое время проводившие их люди будут вести философский клуб.
Владимир Федорович стал первым постоянным и неизменным членом философского клуба. Он оказался очень воспитанным, интеллигентным человеком, тонко чувствующим мир, внимательным к окружающим и исполненным уважения к их чувствам и переживаниям. Запомнился его искренний интерес к ведическому знанию и неподдельная радость от того, что есть Бог Кришна, что есть преданные, есть замечательный процесс преданного служения. Было видно, что встреча с преданными принесла облегчение и наполнила его жизнь смыслом.
Все преданные хорошо знают Владимира Федоровича, любят хлеб, который он привозит в храм. Он – один из инициаторов и участников создания газеты, которую вы сейчас читаете. Если нужно найти Владимира Федоровича перед воскресной программой, то искать его нужно на кухне: он регулярно чистит овощи для воскресного пира. И, конечно же, практически каждому приходилось слышать от него неизменный вопрос: «Чим можу послужити?».
Особо хочется отметить, что Владимир Федорович являеться неиссякаемым источником энтузиазма. Энтузиазма и желания служить у него просто безбрежный океан.

САДХУ СРЕДИ НАС

5 декабря – день явления Дойал Чайтаньи прабху, одного из самых удивительных полтавских вайшнавов.
Его знают не только в нашем городе, но и во всей Украине, и за ее пределами. Всегда счастливый, улыбающийся, в шафране и неизменной пачкой книг в руках – так каждый день он выходит на улицы проповедовать сознание Кришны. Распространяя книги, Дойал Чайтанья прабху проявляет поистине необыкновенную изобретательность. Похоже, Сам Кришна из сердца подсказывает ему все новые и новые способы того, как привлечь обусловленные души на путь самоосознания. Например, однажды Дойал Чайтанья прабху рассказал, как он распространял книги, возвращаясь с польского фестиваля. В Украину он ехал поездом. У него были только небольшие книжки о Кришне на английском языке. На этом языке Дойал Чайтанья прабху знал всего одну фразу: «Do you speak English?». Вооруженный ею, он пошел вдоль поезда, предлагая всем книги. Если человек на вопрос, говорит ли он на английском, отвечал утвердительно, Дойал Чайтанья прабху молча протягивал ему книгу о Кришне. Если же в купе оказывались русские, не знающие английского языка, преданный убеждал их взять книгу для того, чтобы по ней… совершенствоваться в знании английского. Книги брали и те, и другие.
Много лет подряд зимнее время Дойал Чайтанья прабху проводил в Индии. Совершенно не зная местного языка, он в Аллахабаде умудрялся распространять просто невероятное количество книг Шрилы Прабхупады.
Впрочем, жизнь проповедника далеко не всегда устлана лепестками роз. В ней немало аскез и опасностей. Дойал Чайтанье прабху приходилось сталкиваться и с недоброжелателями, переносить нападения, болезни и неудобства. Кроме того, и возраст у него давно далеко не юношеский – уже несколько лет Дойал Чайтанья прабху на пенсии. Однако, несмотря ни на что, он никогда не унывает и все с тем же энтузиазмом продолжает свое служение миссии духовного учителя и Шрилы Прабхупады. За эту стойкость и отреченность многие старшие преданные называют его санньяси, хотя официально у него этого статуса нет.
Давайте же пожелаем этому удивительному вайшнаву все той же стойкости и преданности в служении Кришне и в дальнейшем. Хари бол!

На главную
Стенгазета "Духовний світ"